Враження читачки юнацького абонементу від книги «Квіти біля четвертого»
З кожним роком все далі відходять у минуле події, пов’язані з аварією на Чорнобильській АЕС, – найбільшою у світі техногенною та екологічною катастрофою. Утім, до цієї теми ще неодноразово будуть звертатися політики, вчені, письменники, медики… А для чисельної армії переселенців і власне самих ліквідаторів Чорнобиль назавжди залишатиметься незагоєною раною.
Катерина Міхаліцина «Квіти біля четвертого». Цю книгу юнацький абонемент отримав завдяки Українському інституту книги. Прочитавши цю книгу, читачка юнацького абонементу центральної бібліотеки ім.Т.Шевченка Ніколенко Еліна, поділилася враженнями від прочитаного. Людська пам’ять містить багато щасливих і гірких спогадів. Гірких як полин, який ще називають чорнобилем. Таку назву має і сумнозвісне місто, де відбулася трагедія не лише України, а й усього світу. Саме цій темі присвячена книга «Квіти біля четвертого».
Життя прабабусі дівчинки Стасі після вибуху розділилося на дві частини: «До» і «Після». У жінки була дружня сім’я, хата, господарство і повага односельців. Після вона втратила чоловіка й сина та можливість на повернення додому. І ось, нове місце проживання, але де б не йшов по місту, тикають пальцем і приказують: «Чорнобильці, з радіації приїхали та радіацію сіють, заразні вони, чорнобильці ті».
Але біль спогадів вщухає якщо ним поділитися, то ж прабабця розповіла історію свого життя правнучці, яка має талант до малювання. Її малюнки за стилем нагадують картини видатної української художниці Марії Приймаченко. Так сказала прабабуся, яка особисто її знала. На основі спогадів старенької і була створена ця книга.
P/S Авторка розповідає про трагедію на Чорнобильській АЕС. Але не тільки про неї – також про родину, про пам’ять, про те, чому роками й десятиліттями замовчують правду. Про долю маленької людини в час, коли все летить шкереберть й нічого не можна врятувати. А також про суспільний осуд і зневагу, які не кожен здатний витримати.